Проза на грані документалістики

Створивши новий роман «Сільський рай», ветеран російсько-української війни Богдан Кушнір відійшов від детективів і спробував себе у новому жанрі — «терапевтичному». Тобто своїм твором він «лікує» тих, хто повертається з війни і кому треба підняти дух у складні часи, адже після випробувань на них чекає життя на своїй землі вже у нових умовах.

Пригодницький роман Богдана Кушніра «Помста оперативника розвідки» можна прочитати як ще одне розвінчання міфу про всемогутність спецслужб. Як на цей наш революційний рік, розповідь видається дуже актуальною. До того ж у фіналі напруженого детективного сюжету стверджується всемогутність Автора, того, хто краще за інших володіє не пістолетом, а словом. …У передмові письменник запевняє, що особисто знав багатьох прототипів своїх героїв. Сподіваюся, що життя не буде цього разу, як іноді трапляється, наслідувати літературу. Бо інакше у автора можуть бути певні неприємності.

Роман «Сільський рай» став першим в Україні гумористичним твором, де за сюжетом винахідливі, сміливі й дотепні жінки змушують олігарха тікати за кордон, залишивши після себе не бізнес-імперію, а символічне болото минулої системи.

Богдан Кушнір — класик конспірологічних головоломок та гостроколізійних сюжетних багатоходівок у своїх романах, котрі читаються майже на одному подих. Бо ж сюжетна інтрига в його творах щодалі від експозиції до фіналу наростає. Автор уміло веде читача логікою цілком переконливої версії, але потім легко спростовує її — і маємо новий, геть несподіваний поворот сюжету. Це, сказати б, коронний номер романіста, його характеристична авторська прикмета. Небагато наших прозаїків надаровано хистом бути конструкторами саме такого калібру сюжетів.

Ви змальовуєте світ, де панує продажність — бізнесменів, чиновників, військових, медіа, лідерів думок.

Взагалі пропонуючи читачеві динамічну — на відміну від статичності першого твору — оповідь, Богдан Кушнір виконує корисну для українців місію. Він карає нашого ворога на відстані. Так, як роблять адепти магії вуду. Хіба що вудуїстські шамани втикають голки в маленькі опудала тих, на кого спрямовують гнів, а письменник може на сторінках свого роману знищувати Путіна з не меншим завзяттям. Адже слово — зброя, гостріша навіть за голку чи ніж. Щоправда, якщо назвати ворога на власне ім’я, магія подіє швидше.